Щодня тисячі українців укладають кредитні договори з банками. Для проведення цієї доступної і знайомої багатьом процедури часто навіть не потрібні довідки про доходи та працевлаштування. Але не варто забувати, що для фінансових установ вигода завжди стоїть на першому місці, і всі їх дії націлені на захист власних інтересів. З цієї точки зору відпустити клієнта – значить, завдати удару по своєму благополуччю, тому розірвати угоду з банком буває дуже складно.
Експерти Brobank.info розбиралися, чи можливе розірвання кредитного договору на вигідних для обох сторін умовах, і які кроки повинен здійснити споживач, щоб дати відсіч бюрократичній банківській машині.
Болюча тема позик
Кредитування у всьому своєму різноманітті стало для нас звичним явищем. Зараз легко можна отримати необхідну суму як на покупку недорогої побутової техніки, так і на придбання елітного житла або відкриття бізнесу. При цьому більшість українців вважає за краще користуватися послугами банків, а не мікрофінансових організацій, особливо, якщо мова йде про великі суми на довгий термін.
При оформленні кредиту в обов’язковому порядку складається договір, в якому розкрито основні аспекти:
- сума позики;
- процентна ставка;
- дата повернення.
Оскільки угоди укладаються на тривалий термін, висока ймовірність того, що у клієнта за цей час зміниться фінансова ситуація, і він просто не зможе більше виплачувати кредит. До спроби розірвати кредитний договір позичальника можуть підштовхнути і несприятливі зовнішні чинники: глобальна економічна криза, зміна валютного курсу і загальна нестабільність.
Банки також можуть ініціювати дострокове розірвання, і в більшості випадків причиною стає невиконання клієнтом зобов’язань з обслуговування заборгованості. У споживачів перелік підстав для припинення співпраці дещо довший.
- Фінансові складності. Раптова хвороба, втрата близьких, звільнення з роботи – ніхто не застрахований від життєвих обставин, які можуть підірвати матеріальну стабільність.
- Порушення з боку кредитора. Деякі банки досить вільно поводяться з положеннями договору і дозволяють собі вносити зміни вже після його укладення. Найчастіше мова йде про самовільне підвищення процентної ставки.
- Перегляд позиції. Позичальник може банально передумати брати кредит. Якщо це сталося після підписання договору, але до того моменту, як гроші були використані, допускається звернення в банк із заявою про відмову. Є всі шанси, що угода буде розірвана без матеріальних втрат, але репутація громадянина постраждає, так як в кредитній історії з’явиться відповідна відмітка.
Нюанси розірвання
Розірвати договір з кредитором в односторонньому порядку неможливо. Також не можна домогтися і повного списання заборгованості. Якщо вступити в переговори з кредитною організацією, можна розраховувати на розірвання за угодою сторін, яке буде полягати в рефінансуванні або ж реструктуризації боргу.
Початковий варіант договору анулюється, і тут же укладається наступний, вже на інших умовах. Такий варіант підійде позичальникам, які готові платити, але потребують деякого пом’якшення порядку.
Якщо ж спроби домовитися «по-хорошому» ні до чого не привели, конфлікт доведеться вирішувати в суді. Імовірність винесення вердикту на користь позичальника буде залежати від виду кожного окремо взятого договору, моменту його укладення, типу і наявності графіка погашення, процентної ставки. Ці та інші характеристики будуть розглянуті в ході юридичного аналізу положень документа.
Укладення всіх кредитних угод регулюється Законом «Про захист прав споживачів» та окремим нормативним актом, що був прийнятий у 2007 році. Згідно з принципами останнього, банки зобов’язані дотримуватися загальних правил, які нерідко ігноруються:
- договір повинен містити вичерпну інформацію про дійсну вартість позики та додаткових послуг, а також розмір процентної ставки;
- в документі повинен бути відображений графік погашення боргу із зазначенням всіх обов’язкових платежів;
- банкам ставиться в обов’язок ознайомити клієнтів з умовами кредитування в письмовій формі ще до підписання договору;
- текст угоди не може містити пункти, які зобов’язували б громадянина платити за зайві послуги.
Порушення будь-якої з цих умов може стати приводом для визнання договору з банком недійсним. Невідповідність документа законодавчим вимогам виявляється в рамках судово-економічної експертизи, яку ініціює і оплачує позивач.
Крім цього, можна оскаржити кредитну угоду на підставі наступних фактів:
- положення документа порушують (або ущемляють) права клієнта;
- були виявлені обставини щодо обмеженої або повної недієздатності позичальника, укладення договору під тиском або внаслідок обману та ін.;
- кредит на купівлю цінного майна був оформлений без згоди (у письмовому вигляді) дружини або чоловіка;
- на момент укладення іпотечного договору був відсутній дозвіл опікунської ради (у разі придбання житла, в якому зареєстровані неповнолітні діти).
Як розірвати валютний договір
Ще донедавна кредитні угоди в іноземній валюті можна було розірвати або визнати недійсними досить легко. При подачі судових позовів позичальниками використовувалися такі аргументи:
- настання фінансової кризи і пов’язаний з ним стрибок курсу (для розірвання);
- відсутність у кредитора індивідуальної ліцензії на надання валютних позик (для визнання угоди недійсною).
Як правило, суди задовольняли подібні позови, і позичальники позбавлялися якщо не від боргу в повному обсязі, то від виплати штрафних санкцій і відсотків. У деяких випадках проводилася реструктуризація кредиту.
Існуючу практику повністю змінило роз’яснення від Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Так, встановлено, що фінансова криза і коливання курсу не є приводом, достатнім для розірвання кредитного договору за умови, що в його тексті міститься пункт про те, що валютні ризики покладені на позичальника.
Аналогічна ситуація склалася і з претензією щодо індивідуальної ліцензії банку. З одного боку, необхідність її отримання прописана в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», з іншого – порядок оформлення не був встановлений законодавчо.
Отже, багато фінустанов змогли уникнути подібної процедури, що і намагалися використовувати позичальники в своїх позовах. Незважаючи на норми Декрету, Вищим судом було встановлено, що для надання населенню валютних позик банку достатньо генеральної ліцензії, а в індивідуальній – немає необхідності.
По суті, єдиним прийнятним способом виграти судовий спір по кредиту в іноземній валюті залишається застосування терміну позовної давності. Середній період, протягом якого позичальник може прийти до суду, – 3 роки. У різних випадках термін може варіюватися. Так, якщо мова йде про штрафи і пені, він може бути коротше, якщо ж в договорі окремо прописано його збільшення – то довше.
Судове рішення щодо застосування позовної давності може бути винесено виключно за заявою позичальника. Перш ніж вирішуватися на такий крок, слід уважно вивчити договір і самостійно підрахувати, скільки часу пройшло з моменту останнього простроченого платежу.
Таким чином, оскарження кредитного договору – справа, в принципі, не безнадійна, але дуже складна. Навіть юридично підкований позичальник, що повністю впевнений у своїй правоті і володіє достатньою кількістю аргументів, може не виграти справу.
Згідно суворої судової статистики, загальний обсяг рішень, винесених на користь кредитоодержувачів, становить менше 5%. Крім того, факт розірвання договору з банком в більшості випадків аж ніяк не скасовує необхідності виплати тіла позики, а сам процес потребує вкладення чималих коштів і сил.
