«Мій дім – моя фортеця» – це не порожні слова. Ми облаштовуємо своє житло, вкладаємо в нього душу, час і кошти, щоб тривіальні чотири стіни перетворилися в затишне гніздо, де можна сховатися від будь-яких негараздів. У зв’язку з цим перспектива раптово опинитися на вулиці може налякати кожного. Якщо ж громадянин загруз в кредитних боргах, особливо – в іпотечних, страхи цілком можуть втілитися в реальність.
Експерти Brobank.info з’ясували, в яких випадках непогашені зобов’язання перед фінустановами можуть залишити позичальника без даху над головою, особливо з урахуванням закінчення дії мораторію на відчуження заставного майна.
Як виникає прецедент
Як відомо, банківський кредит – це відмінний спосіб зробити дороге придбання, не маючи на руках достатньо коштів. Об’єктом кредитування може стати все, що завгодно: починаючи від дрібної побутової техніки і аж до елітного житла. Взаємовідносини між позичальником і кредитором абсолютно прозорі, їх регламентує Цивільний кодекс – єдиний нормативно-правовий акт України.
Системне виконання зобов’язань зазвичай не приносить неприємних сюрпризів, але на будь-якому етапі може трапитися збій, враховуючи нестабільність нашого життя. Кожнt прострочення платежу, як відомо, призводить до нарахування відсотків і пені на залишок кредиту, а також накладення штрафних санкцій. Борг розростається, і позичальник, який потрапив у фінансову пастку, вже не в змозі виправити ситуацію.
Перші кілька тижнів прострочення будуть супроводжуватися регулярними телефонними дзвінками від співробітників банку з нагадуваннями і настійними вимогами відновити виплати. Відсутність реакції з боку позичальника протягом, скажімо, року спонукає організацію на більш радикальні дії.
- Передача неплатника в чіпкі руки колекторів. Безумовно, нові постанови уряду повинні приструнити ці служби, а стандартні загрози відібрати житло або відправити боржника за грати не мають під собою законних підстав. Проте, моральний тиск і постійний пресинг витримати нелегко.
- Звернення до суду з позовом на примусове стягнення боргу. Це – серйозний крок, який не можна пускати на самоплив – своєчасне звернення до юристів допоможе пережити тяжбу з банком з мінімальними втратами. Також варто пам’ятати, що жоден суд не зможе відібрати за борги житло, якщо воно є єдиним у позичальника.
Звернемося до типового кредитного договору, який укладається між клієнтом і банком або МФО. В умовах чітко прописано, що кредитор має право накласти стягнення на власність клієнта, щоб задовольнити претензії, що виниклі. І житлова нерухомість цілком підпадає під це правило – питання тільки в розмірі заборгованості.
З іншого боку, ні фінустанова, ні колектори не мають повноважень для виселення клієнта з квартири. Згідно з вимогами законодавства, відчуження житлової площі проводиться тільки за рішенням суду, а борг при цьому не може бути менше двадцяти мінімальних зарплат.
Що говорить закон
Не секрет, що головною метою діяльності будь-якої кредитної організації є отримання максимально можливого прибутку. Оскільки зростаючі борги позичальників не вписуються в цю концепцію, кредитори докладають всіх зусиль, щоб повернути свої кошти. У виборі методів їх обмежують розпорядження Верховного Суду, які, в свою чергу, базуються на рішеннях ЄСПЛ.
Вимоги до будь-якого виду вторгнення в приватне життя людини і посягання на його права виглядають наступним чином:
- повна відповідність чинним вимогам законодавства;
- абсолютно легітимна мета втручання;
- жодна дія не може виходити за рамки демократичного режиму.
За існуючими правилами (Закон України «Про виконавче провадження») державна виконавча служба має право конфіскувати житлову нерухомість громадянина повністю, а також частину її, що здатна покрити фінансові вимоги кредитора. Далі відчужене майно виставляється на відкриті торги, де реалізується за ринковою вартістю.
Цей процес знаходиться в зоні відповідальності спеціального відділу банківської установи. Відзначимо, що шансів повернути втрачене житло і відновити право власності у боржника не залишається, навіть якщо діяти через суд. Тому не варто доводити ситуацію із заборгованістю до критичної точки.
Для законної конфіскації нерухомості існує тільки дві підстави:
- постанова суду;
- іпотечне застереження.
Останній фактор зустрічається в переважній більшості випадків – це безумовне право банку, що закріплене в кредитному договорі. Суть його полягає в тому, що при злісному ухиленні клієнта від виконання зобов’язань організація може відібрати заставну житлоплощу. Важливий нюанс – вдаватися до судового розгляду в цьому випадку немає необхідності.
Що ж стосується боргів за споживчим кредитом, то тут ситуація дещо інша. З одного боку, власник неприватизованого житла може втратити дах над головою за рішенням суду (якщо буде надано інше постійне місце проживання). Але на практиці це реалізувати складно – відчуження спірного майна стає неможливим, якщо в квартирі зареєстровані неповнолітні особи або інваліди.
Коли конфіскація неможлива
Житловий кодекс України передбачає виселення громадян із займаної житлоплощі – добровільне або ж примусове. Процес повинен бути санкціонований судовим рішенням і проходити в строго встановленому законом порядку.
Арешт і відчуження квадратних метрів неприпустимі в багатьох випадках.
- Боржник не має права власності на нерухомість (це стосується, наприклад, орендованого житла, нехай і з фактом реєстрації в ньому).
- Житловий об’єкт знаходиться в заставі.
- На спірній житловій площі прописані особи, які не досягли 18 років, громадяни з обмеженими можливостями, матері-одиначки, пенсіонери та малозабезпечені люди.
- Дана нерухомість – єдине місце проживання боржника.
- Житло є муніципальною власністю.
При наявності цих факторів кредитор буде змушений вдаватися до інших методів впливу на неплатника, що також передбачені законом.
Як би там не було, для виселення з квартири потрібні вагомі підстави, і прострочений кредит на покупку, скажімо, ноутбука, не призведе до катастрофічних наслідків. В обов’язковому порядку порівнюється сума боргу з передбачуваною вартістю житла. Зі стовідсотковою ймовірністю в зону ризику потрапляють іпотечні позичальники.
Чим загрожує закінчення мораторію
Заборгованість українців за валютними іпотечними кредитами – це окремий головний біль фінансових установ. Девальвація гривні в 2008 і 2014 роках стала причиною масових неповернень, які, в свою чергу, призвели до цілком передбачуваного сплеску стягнень заставного житла. Проблема досягла таких масштабів, що вирішити її стало можливо тільки на державному рівні. Так, влітку 2014 року на засіданні парламенту було постановлено ввести мораторій на стягнення єдиного житлового майна боржника.
Велика частина валютних іпотечних кредитів, що були оформлені в ті часи, коли процентні ставки, курс долара і умови кредитування в цілому були досить привабливими, вже закрита. Проте, до цього дня існує значний прошарок позичальників, які не змогли пережити кризу тих років, а в подальшому їх становище тільки погіршувалося, в тому числі через пандемію. Окремо стоїть категорія осіб, які сприйняли введення мораторію як дозвіл не платити за кредитом зовсім. Саме ці громадяни ризикують опинитися на вулиці, колекторські компанії і суди з ними церемонитися не будуть.
Незважаючи на те, що мораторій не задовольняв повною мірою інтереси ні кредиторів, ні позичальників, а, скоріше, заморожував проблему, він став непоганим компромісом і поштовхом у правильному напрямку. Так, в 2018 році був прийнятий Кодекс з процедур банкрутства, в Перехідних положеннях якого був встановлений механізм реструктуризації боргу.
Дія мораторію, який тривав майже 7 років, завершилася 21.04.2021 року. Відтепер банки повертають собі всі права впливу на валютних боржників і через суд зможуть відбирати у них спірну житлоплощу.
Таким чином, перспектива позбутися житла для злісного неплатника досить висока, навіть з урахуванням пом’якшуючих факторів. Єдиний вихід – повертати наявні борги всіма доступними способами. Ще до передачі справи до суду потрібно вступати в переговори з кредитором, домагатися надання канікул, відстрочки або реструктуризації. Навіть часткове повернення коштів може запобігти серйозним проблемам.